Independence

Перший День Незалежності зі сльозами на очах. Прокинулась вранці, зробила каву і взялася перечитувати найважливіші події в Україні за 23 роки, хроніки майдану, а потім прослуховувати найзнаковіші українські пісні. На "Разом нас багато" мене так розчулило, що я довго не могла заспокоїтись. То, мабуть, вилилося за всі дні одразу. Коли щодня дізнаєшся про людські смерті і про всі жахіття, які зараз відбуваються з нашою державою, важко стримувати емоції. Легко казати українцям "будьте сильні", але важко такими бути, коли від тебе особливо не залежить вирішення теперішньої ситуації. І ти збираєш гроші чи речі на допомогу військовим та їхнім сім'ям, але зовсім не знаєш, що такого можеш зробити, щоб все це закінчилось.
Але потім доходиш до висновку, що мусиш, просто мусиш сліпо вірити у краще. А крім цього мусиш багато працювати над собою. В ім'я кращого майбутнього, в ім'я нової України. Саме це мене зараз мотивує найбільше. Хочеться стати більш свідомою, освіченою, успішною. Просто бути достойною громадянкою, бо хтось віддав своє життя, а ти повинна це життя прожити так, щоб все змінилося. І я впевнена, що я не одна про це все думаю. Впевнена, що своїх дітей буду виховувати належним чином, а вони своїх. І так згодом все стане краще. Усі будуть любити Батьківщину від заходу до сходу. І можливо вже нікому не прийдеться покладати душу й тіло за нашу свободу. Так, я сліпо в це вірю :) Слава Україні!



"Коли настала свобода і українці вийшли в тисячах на вулиці й площі під стягами "Вільної України", "Автономії України", "Самостійної України" - се здалося багатьом чимось несподіваним, чимось новим. Про українців їх неприхильники або промовчували, або писали, що то купка людей, які видумали собі свою мову, пишуть нею книжки, котрих ніхто не читає, а народ їх не знає, знати не хоче. Як же так сталося, що коли настала свобода, то зараз же народ піднявся і став поруч тих українців і прийняв їх слово за своє слово і їх домагання за свої домагання - сказав, що він хоче того ж, що вони хочуть, вважає їх своїми вірними товаришами і провідниками?
Тому, що українці нічого нового не видумували. Вони нагадували тільки те, за що боролися і голови свої складали предки нинішніх українців, добиваючися землі і волі, свободи і рівності, української автономії і державності.
Теперішнє Українство се те, що було од віків на українській землі: домагання для українського народу рівного права з іншими народами - права бути господарем на одвічній своїй землі. Тільки що народ цей називав себе в давніх віках народом руським; а як ся назва стала означати і великоросів, і тих, що від українського народу його права відбирали, то він не захотів далі сим іменем називатись і пошукав собі іншого імені. А діло його старе - те, що почалося багато віків тому."
 - Михайло Грушевський, "Хто такі українці і чого вони хочуть", 1917 рік.



2 коментарі:

  1. і я вірю в мир і краще майбутнє. як пацієнт який вірить у швидке одужання, тоді лікарі безсилі. лиш шкода, що ми втрачаємо безцінний час на безглузду війну натомість таких потрібних реформ, розвитку, якогось руху. нехай це все буде недаремно і не просто страшним сном.

    ВідповістиВидалити
  2. все буде! інакше не може бути!

    ВідповістиВидалити

 

Instagram photostream

VSCO GRID

VSCO Grid